Проповіді та статті

В очікуванні народження Богомладенця

Східна Церква традиційно розпочала один із чотирьох багатоденних постів – Різдвяний піст. Час стишення, призадуми, очищення і підготовки християнина до зустрічі із новонародженим дитям – другою Особою Божою. Отож, пропонуємо застановитися над значенням в житті християнина Різдвяного посту.

Про різноманітні пости знаємо ще зі старого Завіту (Суд 20,26). Старозавітні праведники постили на знак скорботи, або бажаючи отримати якусь особливу Божу милість. У Новому Завіті про піст чуємо з уст самого Спасителя. Зокрема Ісус навчає, що постом і молитвою виганяються біси (пор. Мт.17,21). Таким чином бачимо, що головне джерело Божого Об’явлення – Слово Боже, говорить і закликає нас постити, щобільше – сам Божественний Спаситель перед виходом на прилюдне проповідування постив у пустелі 40 днів і 40 ночей (Мт. 4,2).

Іншим джерелом з якого дізнаємося про піст, його корисність для душі є твори Святих Отців. Саме Отці написали десятки тисяч сторінок про піст, як засіб «умертвлення», наближення думок, почуттів життя до Бога.

Теперішній світ, який позиціонує себе як секулярний, а релігію сприймає як щось зайве, і абсолютно непотрібне, адже представники цього світу заявляють, що «вірять» і «для спілкування з Богом» Церква непотрібна, на піст дивиться щонайменше скептично. Хоча цей же секулярний світ у захваті від медитацій, занять йогою, і інших «східних тонкощів». Натомість піст сприймають як смішний пережиток минулого, значно охочіше заміняючи його такою корисною і актуальною процедурою як дієта чи здорове харчування.

Власне у цьому головний меседж Христа і Святих Отців до світу: піст – це не система здорового харчування і не дієта. Це умертвелення  своїх тілесних похотей, стишення тіла. Відкидання і небажання слухати прагнення плоті, аби почути Бога. Для цього Церква і дає такі часи. Аби зупинитися. Аби заспокоїтися. Аби більше слухати і говорити із Богом.

Якщо час Великого посту, котрий завершується славним В’їздом Господа в Єрусалим, а продовжується Страсним Тижнем і Голгофою, проте увінчується «празником празників» і «торжеством торжеств» – Воскресінням, є призначений для того, аби ми усвідомили свою грішність і щиро за неї каялися (внутрішнім виявом цього є сповнені прекрасної покаянної глибини Богослужіння, супроводжувані мінорним співом і поклонами), то час Різдвяного посту – час приготування свого серця до зустрічі беззахисного младенця, котрий народився у Вифлеємських яслах.

Всемогутній Бог-Слово, яким все було сотворено і який будучи єдиносущним і сопредвічним Отцю був, є і буде Великим Господом, з любові до впалої і зраненої та засудженої на смерть гріхом людини відкидає свою могутність і народжується у бідних яслах.

Бажаю і нам, подібно до Нього мати відчуття солідарності. Провести цей піст не як чергову дієту, чи чергову формальність «для галочки». Провести його кенотично. Умалюючи себе заради інших. З любові. Аби своєю любов’ю уподібнитися до Нього. А аскеза має для цього бути добрим засобом. Відкриймо серця, аби щиро і по-дитячому усміхнено і з розгорнутими обіймами прийняти Всемогутнього, котрий прийшов і розліг у ясла, аби ми були спасенні!

Володимир Мамчин