Проповіді та статті

Проповідь в М’ясопусну неділю

16079488

Ми знаємо, що на страшному суді будуть усі розділені на різну участь – одні унаслідують Царство, а другі - вогонь вічний. Переважно уявляємо собі так, що саме за злі вчинки грішники будуть в пеклі. І це правда, лиш тільки питанням є - а хто такі грішники, тобто ті, на яких чекає пекло? Євангеліє від Матея відкриває нам правду, що це не лише ті, які чинять зло, але навіть ті, які просто не чинять добра.

З Євангельського уривку стає зрозумілим, що Христос прогонить від себе не лише тих, хто відібрав від когось хліб, але навіть тих, хто нікому не дав хліба. Отже, справа не тільки в тому, що ти когось так довів, що він потрапив в лікарню, а навіть в тому, що ти нікого в тій лікарні не провідав, і так далі.

Щоб прийняти участь, овець правого стану, не вистачить ціле життя переживати, щоб не впасти в гріх, постійно боятися – як би то не зробити щось не так. Ні! Треба переорієнтувати свій погляд з гріхів на добро,  на плекання чеснот в собі. Щоб піти в вогонь вічний, не треба ставати грабіжником та оббирати людей, досить просто нікого ніколи не одіти. Чому так є? Наше життя не має бути пустим місцем! Я нічого не буду робити, а тому  мені ніяких претензій не виставлять, що я зробив щось не так. Це можна порівняти до прикладу, як нам хтось би подарував поле і ми поставили кругом нього високий паркан, опудало, яке б відганяло птахів, але нічого на ньому не засіяли.  Подібна до такого поля і людина, яка на полі свого життя ніякого плоду не принесла, але гордиться, що нічого поганого не наробила.

Тому важливо протягом життя, окрім страху зробити гріх, збирати щось добре, позитивне – якийсь плід, з яким підемо на Суд. Ще інший, вартий уваги факт - Христос не очікує нічого надприроднього – дуже прості діла. Як цікаво – ми предстанемо на суді з вами як християни і на Суді що там особливого з нас спитають? Про найпростіші речі. Піти в лікарню – то є якогось вищого рівня чеснота? Не тільки християни ходять в лікарню. То нам здається тільки, що якщо на суді будуть питати не тільки про те, чи ми зробили щось зле, але і про те, чи ми зробили щось добре, то значить дуже до нас вимоги завищено. Ні, насправді для добра не вимагається якихось надприродних спосібностей – просто дати комусь поїсти. З нас навіть не спитають, скільки годин я провів на молитві, які я обмеження та зречення робив заради чогось.

Христос запитає нас про маленькі речі. Чому? Якщо ти маленьких речей не можеш зробити, то ти великих речей не зробиш. Що з тебе питати про велике, якщо ти нікого не пустив у свій дім. Натомість, часто ми собі мріємо – як би то так відзначитися чимось особливим, в той же час не зауважуємо, що може б того вечора замість дружини помити посуд.  Справді, ніколи не здійснимо якихось великих подвигів, якщо не будемо здатні зробити щось добре, хоча й просте. Справа в тому, що все в нас має розвиватися, як і будь які інші вміння в людини, подібно як воно є з усіма іншими вміннями та спосібностями людини. Людина навіть може до чогось мати талант, але навіть в такому випадку, його потрібно розвивати та постійно вдосконалювати, в протилежному випадку мова може йти про занедбані таланти, тобто ті, які ми не розкрили в собі. Подібно ми повинні крок за кроком зростати в добрих ділах, тому той, хто не може зробити маленького доброго діла, навряд чи з може зробити якесь більше. Христос на страшному суді запитає з нас насправді не так багато – чи ми просто знаходили в нашому житті місце на добрі вчинки, навіть якщо вони не були якимись надзвичайними, - треба просто робити те, що тобі під силу, а під силу мабуть кожному відвідати хворого, нагодувати голодного, зодягти нагого, прийняти подорожнього в дім, якщо ти сам в домі, помогти тому, хто в більшій скруті за тебе ти завжди зможеш, бо маєш більше за нього, а тому можеш дати те, чого йому не вистачає. Насправді Бог спершу спитає про просте – чи ти здатний був це виконати.

Страшний суд не буде місцем, де питатимуть про наші конфесійні приналежності, молитовні практики, і то як сильно ми постили. Це все є корисним і добрим бо допомагає нам в чомусь більшому, в тому чи зможу я приносити плоди, чи відкрию я своє серце на потреби інших людей. Але не досить бути свідомим того, що відбувається довкола тебе – потрібно і щось робити, потрібні мої конкретні вчинки. Тому всі інші побожні практики не мають права стати самоціллю. Христос запитає нас про вчинки, а все інше, є нашим натхненням, підтримкою і тим що дає черпати силу нашій душі, яка покликана доказувати про свій стан плодами – якщо вона з Богом то добрими, а якщо ні, то значить злими, чи просто відсутністю плодів, подібно до смоковниці. Нам варто усвідомити - не досить хвалитися про всі свої побожні практики. Хтось спитає – і що з того, як я це побачу по твоїх плодах? Я побожніший, я цілий час молюся і певно ліпший за грішників. Але ж Христос запитає мене – а де плоди твоєї побожності? То може ти думав, що ти побожний. В принципі і фарисей думав, що він побожний, а насправді знає твоє серце і то краще за тебе самого тільки Бог, а назовні тебе пізнають по плодах.

Саме тому Христос питає про зовнішні вчинки – не тому, що моє ставлення до Бога і моя молитва є неважливими. Ні! А тому, що якість такого мого внутрішнього ставлення, моєї побожності як я собі думаю, моїх молитов перевіряється по плодах, по моїх вчинках. Не може добре дерево приносити поганого плоду. Тому є дві нерозривні заповіді  - Люби Бога і люби ближнього. А хто мій ближній? Той, хто в даний момент потребує моєї допомоги.

Саме з такою настановою ми маємо розпочинати піст – як засіб, для того щоб я находив сили, черпав їх споглядаючи Бога як джерело добра, міг добро чинити для інших. Якщо цього не відбувається, значить  щось в тому зв’язку є несправним. Постійно молюся, і вдушив би ближнього. Подібно до машини  - заправляєш пальним, і включаєш мотор, і нікуди не їдеш. Або легко це відчути в любові між двома – не досить казати що ти любиш, це мають потверджувати і твої вчинки.

Час посту, має мені допомогти насамперед все перелаштувати в собі. Тут молитва особливо потрібна, а плід справжньої молитви помітний по тому, чи я стану робити щось добре більше, ніж я робив до того, або зовсім не робив. Піст – переміна, в якій ми бачимо свої гріхи, за них перепрошуємо Бога. Але цього не досить, якщо я зненавиджу гріх, то я міняюся  і приношу також і плоди свого покаяння – добрі вчинки, джерелом яких бачу самого Бога, до якого я молюся, з яким я перебуваю в цей час посту.