Проповіді та статті

Боже, змилуйся надо мною грішним!

Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. (Лк. 18, 10-14)

Post-митар-і-фарисей-6

Перед початком притчі чуємо, що були люди які вважали себе за праведних, тобто самі себе зараховували до таких. Саме тому Христос вирішує дати відповідь на важливе питання – хто мене виправдовує? Для цього Христос, як зазвичай, розповідає притчу і у ній протиставляє двох різних людей. Цих двоє чоловіків є різними не тому, що вони належали до дуже різних  категорій суспільства, а у зв’язку з їхнім ставленням до Бога. Виправдання міряється в притчі не становищем, способом життя, вчинками, а стосунками до Бога. Тому це виявляється в їхній молитві до Бога. Моляться двоє, але у двох різні молитви. Більше виправдання отримав митар.

В чому ж проблема фарисея? Зовсім не в тому, що він постив, давав десятину – ці діла є добрими. Проблема його полягає в тому, що фарисей записав собі ці діла за свою праведність, йому не потрібен вже сам Бог для оправдання. Добрі вчинки заступили перед фарисеєм самого Бога. В такому хибному ставленні до Бога фарисей йде ще далі, коли порівнює себе з іншими людьми, і його молитва вже перетворюється на суд над іншими. Фарисей насправді піддається найбільшій спокусі – бути замість Бога. Ми повинні згадувати в молитві інших людей, приносячи їх Богові, але не засуджуючи їх. Звідки відомим фарисеєві може бути серце митаря? Фарисей судить тільки за зовнішнім критерієм, тоді як Бог дивиться на серце людини.

Такій поведінці фарисея, Христос протиставляє поставу митаря. В молитві митаря немає жодної похвали, жодного виправдання, чи тим більше, порівняння себе з іншими.  Постійне порівняння з гіршими від себе, заважає побачити існування власних гріхів. Саме тому, часто, коли нам совість підказує, що чинимо несправедливість, то одразу собі знаходимо виправдання у порівняннях з іншими – «….всі так живуть, всі так чинять, …. а он той живе ще гірше».

Митар у своїй молитві промовляє найважливіші слова – просить самого Бога, щоб його виправдав, тобто помилував. Він не надіється на власні вчинки, але тільки на Бога.

Дивлячись на цих двох персонажів, можемо побачити одну закономірність – хто вивищується, той буде принижений, і хто принижується, той буде піднесений. Такою логікою діє Бог.

З чого сьогодні може тут початися наше виправдання? Коли поступимо як митар – коли ми в наших зверненнях до Бога, відчуємо себе в такому стані,  що потребуємо Його милості. Таким зверненням до Бога маємо проводити і час посту, який готує нас до прийняття нашого спасіння – Воскресіння Христового.

В сьогоднішній притчі і полягає вся суть нашого духовного життя – без усвідомлення необхідності Божого виправдання, ніякі добрі діла нам не поможуть і не зроблять нас праведними. Наші постійні порівнювання з іншими будуть заважати нашому покаянню.

 Готуємося до звершення подвигу посту, не щоб зарахувати собі це за праведність, а щоб побачити себе перед Богом і звернутися до Нього: «Боже, милостивий будь мені грішному!»