Неділя про розслабленого

Євангеліє від Луки 

По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.» Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус. (5, 1-15)

Исцеление-расслабленного

Христос, який творить чуда, приходить до чудотворного місця. Саме тут, білше як деінде, люди надіялися на чудо у своєму житті. Кожен знав логіку, умови і обставини чуда, так як воно відбувалося завжди за одним сценарієм. І люди втрачали кожного разу будь-яку надію бути учасниками чуда, якщо не вони були тими, кому пощастило першому поринути у воду.  Христос приходить, щоб пригадати людям, хто саме, не зважаючи на різноманітні обставини та деталі, є правдивим джерелом оздоровлень.

На  Ісусове запитання:  «Бажаєш одужати?» хворий не здатний відповісти, а натомість прив’язаний до обставин, до яких звик протягом багатьох років очікувань. Христос негайно  оздоровляє розслабленого. Таке оздоровлення, яке не відповідало обставинам місця, всього, до чого звикли присутні, стало викликом для багатьох і навіть для того, хто отримав оздоровлення. Розслаблений так звик просто пасивно очікувати чуда, –  був переконаним що його оздоровлення залежить від багато чого, тільки не від нього самого. Саме таке ставлення є до чуда, якщо його сприймати в дуже вузькому і неправильному контексті. Чи знає озторовлений Хто його оздоровив? А для чого? Головне результат. Важливо не саме одужання, не сам факт чуда, а те що воно принесе у твоє життя, як зміниться воно? Таке очікування чуда, може зробити нас байдужими до питань – чи маю я бажання одужати, хто є джерелом цього чуда яке я бачу, тоді це відображеється в поставі розслабленого, якому було байдуже Хто його оздоровивив. Він і після свого оздоровлення звик в своїх вчинках звинувачувати або обставини, або інших – «Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.» Христос сам знаходить цього  чоловіка і попереджає: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось».

Цікаво, що саме таке пасивне ставлення до чуда, є часто поширене серед тих, хто себе називає християнами, бо тоді виглядає так що Бог зробить все замість мене самого. В такому переконанні часто самі обставини чуда, які є лише деталями стають для багатьох причиною і обов’язковою умовою до одужання. Як на практиці виглядає така «віра»? Завжди є очікування і шукання – де зрушиться вода, хто опустить в воду. За обставинами чуда важко помітити саме джерело зцілень – Бога.

Якщо дивною виглядає відповідь розслабленого, так дивним є шукання обставин, від яких залежатиме чудо у моєму житті. Побільше чудотворних, відпустових місць, побільше об’явлень, (бо всіх інших вода зрушилася але мені замало, мені не допомгло), і байдуже правдивих чи не дуже. Ми не зауважуємо як середники, дані нам Богом, через заступництво його Матері і святих, можуть стати спокусою, коли вони для нас стають головними самими в собі. При такому ставленні завжди буде замало об’явлень, замало чуд, замало Святого Письма. Справді, вигідним виглядає чудо, яке зробить мене щасливим без жодних моїх зусиль. Тоді набагато легше бігти до чергового об’явлення, ніж відповідати на заклик Христа «Покайтесь!».

А як тоді ставитися до численних приватних об’явлень, чуд? Вони ніколи не можуть бути умовою моєї віри, випробовуванням Бога, а натомість вони співдіють з моєю вірою, коли допомагають краще зрозуміти Богом об’явлені правди у Його Слові, але в жодному випадку не можуть бути заміною Йому. В інакшому випадку, за самим чудом, не бачачи Христа можемо також і ми почути Його застереження. Пам’ятаймо про Христа, дякуймо за найбільше чудо – у якому Христос приходить до нашого життя і сам оздоровляє нас своїм Воскресінням.