Проповіді та статті Публікації

Вхід до страждань

Сьогоднінє свято сприймаємо не так як усі інші свята, а якось інакше – по особливому. А особливість ця пов’язана найперше з тим, що ми у ньому чомусь відчуваємо одночасно і радість, бо народ зустрічає і вітає і діти навіть не мовчать, викликують «Осанна», і в той же час відчуваємо передвіщення трагедії страждань і розп’яття Христового. В тому святі вже є відчуття тривоги, бо знаємо для чого насправді приходить Христос у Єрусалим, його тріумф інтронізація буде на хресті.

Людям у натовпі і на думку не може прийти що це не просто в’їзд Ісуса до якогось місця через браму Єрусалиму, це найперше в’їзд і брама до найважливіших подій земної історії Спасителя.
Особливим є сприйняття цього свята ще й тому, що не перестає у ньому вражати і дивувати – як так, натовп, який сьогодні хоче зробити царем, вже буквально за декілька днів може горланити: «Розпни!!!».

В чому є причина, такої різкої переміни народу в ставленні до Ісуса Христа? Відповідь такої можливої різкої переміни криється в очікуваннях народу. Всі їхні уявлення Христос розчаровує, бо кожен чекав Месію, який поверне те, чого саме він зараз потребує. Лжемесії, які прагнуть ошукати натовп, завжди погоджуються щоб люди вимальовували і самі вірили, що буде все так як вони мріють, розуміють. В цьому плані Ісус розчаровує людей бо не приходить так, як того сподівався увесь Ізраїльський народ. Всі знали і мали свої вимоги до майбутнього царя і зовсім не поспішали прислухатися – яким насправді є Його Царство, якою є воля самого Месії. Не хотіли міняти свого життя відповідно до законів і істини царства Месії. Легше поміняти самого Месію. Найбільше своїх особистих планів щодо Месії мали навіть не так старші, первосвященики й провідники народу, але той хто був з найближчого Ісусового оточення – один з апостолів, Юда. Бачачи, що очікування не виправдовується, він вирішує вперто все ж таки отримати свою власну вигоду, хоча б продажем через зраду свого Господа.

Роздумуючи над долею й присудом над Єрусадимом і цілим Ізраїлем, ми будемо ще більше враженні, якщо збагнемо - у історії цього натовпу присутній кожен з нас. Це ми особисто у своїх сподіваннях й очікуваннях й власних уявленнях про вигідного нам, корисного Бога сьогодні кричимо «Осанна!» , а в наступну мить, розчарувавшись, не отримавши очікуваного, і не бажаючи бачити Бога на судилищі світу мовчазним, сповнюємося ненавистю і своїми гріхами кричимо «Розпни!!!».

Це ми вимовляємо лише в молитві слава: «Нехай буде воля твоя», а у повсякденності постійно те й робимо, що намагаємося нав’язати Богові свою волю – в наших очікуваннях, в наших молитвах й усіх проханнях, в способі як я буду Богові віддавати шану і йому поклонятися, в своїх традиціях й культурі. Одразу сумніваємося, чи почує Бог, чи є він зі мною коли ставатиму перед ним не так як я звик. Чи зможе Бог діяти, чи буде він взагалі справжній без моїх традицій?
У своїх власних очікуваннях і сподіваннях, подібно до натовпу з Єрусалиму, нам байдуже дізнатися – а яка воля самого Месії. Клопочемося і переживаємо про несуттєві дрібниці, які Богові не варті, а жертвуємо і занедбуємо правду. Ми не уявляємо свого існування без лози, без гаївок і кошика, але спокійно існуємо рік за роком без слухання і пізнання Христового Євангелія. Ми готові кричати «Осанна», бажаючи зробити царя на свій смак і уподобання.
Ще більше в такому натовпі вражає поведінка Ісуса. Знаючи те все про натовп, про мене і про тебе, знаючи все про кожного з нас – він все одно йде на смерть за нас таких. Ідучи на смерть, дає нагоду ще раз побачити за смиренням і приниженням себе справжнього. Не смерть над Христом, а Він панує над нею, бо вчора воскресив Лазаря. Не примусово, а добровільно віддає себе взамін смерті, бо міг скористати натовпом і стати земним царем. Віддає себе свідомо, як повноважний і добровільно.

Чи приймемо і виберемо такого Христа ми у своє життя? Чи зможемо впізнати його не за шаблонами наших очікувань, традицій і звичаїв? Приймемо його у смиренні без тріумфу на карантині? Це буде унікальна нагода – цінувати не щось, а самого Христа. На карантині можна бути позбавленим якогось усталено способу, якихось звичаїв і традицій та навіть звичного для нас місця зустрічі з Христом, але справжні віруючі не загублять самого Христа.